Зичу здоров'я, дорогі земляки!
Люди на хуторі клучуть до мене Ґеньо. Так ся стало що ми з Вовкулакою Семеновичем почали курити (або як зараз модно казати - дистилювати) різні лепські напої. Як казала моя Баба: "Коли є до чого жагота, то кипить в руках робота". Розкажу вам, мої хороші, як ми до того дійшли.
Вовкулака Семенович, у нас на хуторі, чоловік відомий, можна навіть сказати - видатний. Археолог, професор, академік! Півсвіту об'їздив, а про іншу половину стільки прочитав, що мож і не їхати. Не скажу, що у нас його дуже любили, але загалом поважали. Хоч, як на мене, нормальна людина, особливо як потягне чверть сулія нашої Дотричівської хріновухи.
Але як казав мій покійний сусіда Микола Прокопович: "Роботі як не сядеш на шию, то вона тобі сяде".

Допородужувався, допрацювався, докопався Семенович. Я завжди казав що не гоже то - мертвих чіпати, їм вічний спокій, а нам - життя, скільки Бог дав. Але ж історія, наука, хех. Роки зо два тому у долині Мехіко щось там копав у якихось тольтеків і вкусила його тварюка трохи більше нашого пацюка. Трохи покахикав, уколи від сказу покололи тай все потому, був як нова копійка. А ближче до зими, коли вже був удома, все змінилось. На кожен повний місяць Семенович став перевертатись на псину. Маленьку, чмошну, з тих що у телевізорі жіночки на цицьках носять, але вперту і злу. Усе що міг кусав, обсикав і шпокав. До лікарів не звертався, бо, як науковець, знав як ото бути піддослідною скотиною. Кар'єрі та старому життю - зась, тож тихенько повернувся, так сказати, на історичну Батьківщину - до нас на хутір й призвісько нове отримав. Хтів самостійно ліки знайти, тіко нічого не виходило. З чого Вовкулака Семенович дуже вже журився. А хто б не журився?

Але як казав колишній голова нашого колгоспу: "Одна головешка в печі гасне, а дві в полі горять". Я ж чоловіка в біді лишить не мав, допомагав як міг. В основному психологічними сеансами, правда, в нашому Дотричівському розумінні. Якось взимку між першим та другим Святом ми з Семеновичем увійшли в стан душевного глубокого трансу на кілька днів. А коли вийшли після Василя, виявилось що був повний місяць, а наш перевертень так і залишився людиною. Я завжди казав жінці про чудодійну лікувальну силу моїх сімейних напоїв, а вона не вірила, псяча дупа.

Тож ми з Вовкулакою Семеновичем обладнали лабораторію у мене за хатою та рік активно проводили досліди. Я дізнався багато нових манливих слів: джін, уіскі, аквавіт та інші всякі кальвадоси. Але й про наші перцівку, калганівку, зубрівку, вишнівку, малинівку не забували. Головним завданням було віднайти відмінні смаки та оптимальні дози, які б тримали звіра всередині, не завдавали шкоди здоров'ю і підтримували хороший настрій. Ох, і складна, я вам скажу, то робота! Але як каже наша поштарка Валентинівна: "Добре роби - добре й буде".

Вже рік живе Вокулака Семенович як нормальний чоловік, напади минули, свіжіший (але особисто я в цьому плані більше в наше Дотричівське повітря вірю), стрункіший став, черево зійшло, чоловіче здоров'я на високому університетському рівні. Тож вирішили ми поділитися з вельмишановними земляками нашими немудрими напрацюваннями. Як казав мій Дід: "Бог не без милості, козак не без долі".
Дай Бог здоров'я Вам та вашій Родині!